Оркестр так і не зіграв гімн – він його не знав. Як Люксембург отримав олімпійського чемпіона

Опубликованно 13.06.2020 00:06

Жозі Бартель плачен на вершині п'єдесталу / Фото - twitter.com/spikesmag

Ми любимо спорт, за те що ніхто не знає результат заздалегідь.

Так, завжди є свої фаворити і аутсайдери. Найчастіше перемагають перші, а другі програють. Але спорт дає шанс усім. Якими б не були розклади, зі стартовим свистком, гонгом або пострілом учасники стають рівними. Все залежить не від їх попередніх перемог, матеріального стану чи походження, а від них самих тут і зараз.

Якщо це не так, то як Люксембург міг отримати олімпійського чемпіона? Здавалося б, країна з населенням 250 тисяч жителів не має шансів у протистоянні з США, Німеччиною та Великобританією. Але так тільки здавалося. Має. В цьому і є вся принадність спорту. В цьому і є вся принадність історії Жозі Бартеля.

Давайте трохи відкинемо лірику і перейдемо до серйозних речей. Жозі Бартеля вже немає з нами – він помер у 1992 році. Але він все ще є єдиним олімпійським чемпіоном в історії своєї крихітної, але гордої країни Великого Герцогства Люксембург.

Так, був ще Мішель Теато, який виграв марафон в 1900 році. Але, на жаль для Grand Duchе, у Парижі він представляв Францію і, відповідно медаль приніс іншій країні.

Втім, це робить досягнення Бартеля тільки більш значущим. Адже почесніше бути єдиним, чим не одним з двох.

Ну а тепер давайте переходити до найцікавішого.

Бартель народився в містечку Мамер і з дитинства грав у футбол. Але, як ви розумієте, знайти гідних партнерів для гри, виходячи з місцевої демографії, було не так вже й просто. Так що Жозі вирішив, що краще покладатися на власні сили. Так він перейшов в легку атлетику, де все залежало від нього самого.

Його улюбленими дистанціями були 800 м та 1500 м. У 16 років він вже обганяв рекордсменів Люксембургу. Так, здається, що це досягнення не серйозних, але для початку спробуйте самі виграти хоча б чемпіонат свого міста (мені це так і не вдалося).

Після Другої світової війни Бартель виходить на міжнародний рівень. У 1947 році він виграв 800 метрів на чемпіонаті світу серед військових, а на наступний рік разом з 800-метровкой завоював золото і на 1500 метрів. Ось тільки Олімпійські ігри – це зовсім інший рівень.

У Лондоні-1948 Бартель не зумів вийти до фіналу на 800 м і став дев'ятим на 1500 м. Втім, хлопець з Люксембургу цілком може задовольнятися девізом «головне не перемога, а участь». Може, але не хоче.

Олімпійські ігри-1952. Гельсінкі, Фінляндія. Літаючий люксембуржець відібрався на змагання з новим рекордом країни, але не був в числі фаворитів. Це і не дивно.

Бартель виграв і попередній забіг, і півфінал, але ніхто не сприймав його гідним конкурентом для німця Вернера Люга, який місяць тому встановив новий світовий рекорд.

Саме Люг вийшов в лідери перегонів під час третього кола. Кілька суперників робили спроби його атакувати, але німець нікому не поступався. Ніхто не очікував, що після заключного повороту американець Боб МакМиллен зробить потужний ривок. А разом з ним прискориться та люксембуржець.

У підсумку, в той день і МакМиллен, і Бартель встановили новий олімпійський рекорд. Вони показали однаковий час – 3:45,2 хвилини. Але нехай цифри нас не бентежать. Люксембуржець фінішував першим. Це бачили всі:

«За п'ять метрів до фінішу я зрозумів, що моя перемога. В глибині душі я завжди мріяв про це. Тому я підняв руки і дозволив собі посміхнутися і зірвати фінішну стрічку».

Але історія Бартеля більше відома не самою перемогою, а тим, що було після неї. Ні до Жозі, ні після нього, нікому з Люксембургу не вдавалося виграти Олімпіаду. Він був темною конячкою. На нього не ставив ніхто. Відповідно, ніхто і припустити не міг, що золото поїде в країну, яку і на карті знайти непросто.

Коротше кажучи, організатори Ігор з труднощами, але все ж знайшли прапор Люксембургу. Але ось, коли на шию Бартелю вже повісили медаль, і повинен був зазвучати гімн Великого Герцогства, то оркестр видав просто урочисту мелодію.

Вони ніколи не репетирували гімн Люксембургу. Вони його просто не знали.

Весь світ облетіло фото, де плаче Бартель стоїть на вершині п'єдесталу. Багато говорили, що йому було прикро на свою маленьку країну.

Але літаючий люксембуржець ридав ще відразу після фінішу. Коли один із суперників запитав, що з ним, не чи він отримав травму, то Бартель просто відповів:

«Ні. Я плачу від того, що переміг».

На наступний рік Бартель став студентом Гарварду, але продовжував змагатися до Олімпіади-1956 у Мельбурні. А після тих Ігор завершив кар'єру.

Втім, він залишився вірний спорту і 10 років очолював Люксембурзьку федерацію легкої атлетики, а потім ще чотири роки – місцевий Олімпійський комітет.

Бартель помер в липні 1992 року, але ще встиг побачити прекрасний виступ гірськолижника Марка Жірарделлі в лютому в Альбервілі. Етнічний австрієць приніс Люксембургу дві медалі Олімпіади. Але обидві були срібними.

Бартель так і залишився єдиним чемпіоном в історії своєї крихітної, але гордої країни.

Категория: Летние виды спорта